Заняття "Підказки"

ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ КАЗКОТЕРАПІЇ

ПІДКАЗКИ

Мета: Формувати уявлення про шкільні правила. Виховувати повагу до оточуючих та до шкільних правил; виховувати загальнолюдські цінності (співчуття, доброту)

Матеріали: Маски для інсценізації, картки для об’єднання в групи.

Хід заняття

І етап – когнітивний.

1.      Вправа «Привітання»

2.      Вправа «Пригадай: так - ні»

3.      Читання казки «Підказки»

-          Сьогодні ми з вами помандруємо казковими стежинами, де кожного дня до школи ходять лісові мешканці. Тож пропоную вам послухати продовження казки «Лісова школа».

Підказки

М.Панфілова. 

Швидко пролетів час, наші учні подорослішали. Вони навчилися писати і рахувати, виправляти свої помилки в навчанні та помилки в поведінці.

За вікном вітер зривав останнє листя, перші пухнасті сніжинки кружляли над оголеним лісом. У класі було тепло і тихо. Учні розглядали гербарій з сухого листя чагарників, повторювали їх назви. Погляд вовченя зупинився на величезній сніжинці, яка прилипла до скла, опираючись поривчастому вітру. Але сніжинка не хотіла летіти, навпаки, до неї прилипали її подружки, збираючись в справжній сніжний ком на склі. Це видовище зачарувало вовченя своїм чаклунством, і, звичайно, він не відразу почув запитання вчителя: він відчув, що Білочка штовхає його в бік. Піднявшись, він розгубився, не знаючи, що ж треба робити.

- Ми зараз познайомилися з новим видом чагарнику: його не зустрінеш в нашому лісі, але його часто садять в парках як «живопліт», - звернувся до вовченя учитель. - Мені б хотілося, щоб ти, Вовченя, ще раз всім нам вимовив його назву.

Вовченяті стало чомусь дуже жарко, він намагався згадати відомі йому назви чагарників, проте «живопліт» він ще не зустрічав.

У класі виникла пауза, вовченяті вона здалася вічністю. Він звернув благаючий погляд до сусідки. Білочка тихим шепотом сказала: «Барбарис».

- Борис! - голосно і впевнено відповіло Вовченя.

Всі учні голосно засміялися.

- Тихо, тихо, хлопці, зараз він згадає! - заспокоював Їжак.

Вовченя напряг всі свої слухові здібності, щоб розібрати назву і знову з благанням у погляді подивився на Білочку. Вона тихо повторила: «Барбарис».

- Барбара, - вже менш впевнено сказало Вовченя.

Гуркіт сміху пролунав після слів вовченяти. Деякі учні навіть витирали сльози від сміху.

У вовченя теж з'явилися сльози, але не від радості.

- Борис і Барбара - це імена. А назва чагарника «барбарис», - серйозно почав свою промову учитель, щоб допомогти вовченя в скрутному становищі і заспокоїти клас. - На цьому чагарнику ростуть плоди, з яких можна варити варення. Яке ти любиш варення, Вовченя?

- Суничне ... - насилу вимовило Вовченя.

- А я люблю вишневе варення! -Вигукнула Білочка.

- Чому ж ти, Вовченя зараз не просив підказки у Білочки? - посміхаючись, запитав Їжак.

- Своє улюблене варення я і сам знаю, - сумно відповіло Вовченя.

- Якщо хтось щось забув, відволікся, не почув, нехай він прямо про це говорить. З підказкою бувають найсмішніші і неприємні для учнів історії, - звернувся вчитель до всього класу. - Розкажи, Вовченя, як ти себе відчував в цій ситуації?

- Так погано, що й згадувати не хочеться, мені здавалося, що я провалююсь крізь підлогу або розколюсь, як чайник від перегріву, - поділився своїми переживаннями Вовченя.

- Про що ж ти думав, що не чув пояснення і назви? - поцікавився Їжак.

- Я розглядав сніжинку на склі і складав про неї казку. Як подорожувала смілива сніжинка і заглядала у вікна. Їй було цікаво, що відбувається в будинках. Коли вона знаходила щось цікаве, то скликала своїх подруг. Разом з подружками вони розмовляли, ділилися враженнями, відпочивали перед новою дорогою.

Вовченя зауважив, що всі його товариші з величезною увагою слухали казку, мрійливо задивившись на сніжинку.

- Ось про це я і думав, - відповіло Вовченя.

- А зараз, коли ти розповідав, яке почуття було у тебе? - продовжував запитувати учитель.

- Мені було приємно, що я вільно розповідаю про свої думки і що весь клас розуміє і уважно слухає мене, - сказало повеселіле Вовченя.

- Ти ще раз підтвердив, що можна обійтися і без підказки, - зазначив Їжак. - А казка у тебе вийшла дуже романтична. І про відпочинок треба подумати не тільки сніжинкам, але і нам. Настає час канікул. Вони не такі довгі, як літні, але все ж майже два тижні.

- Звичайно, літні канікули тривають цілих три місяці, - підтвердила Білочка.

- А є ще зимові і весняні, але вони теж короткі, - згадало слова тата Лисеня.

- Важлива не довжина канікул, а як ми їх проведемо: потрібно як слід відпочити, - висловив свою думку Ведмедик.

- На канікулах ви зможете пограти, виспатися, зустрітися з гостями і багато іншого. А потім - знову в школу, до нових зустрічей і до нових знань.

Цими словами вчителя і закінчилася перша чверть наших першокласників.

ІІ етап – рефлексивний.

Обговорення казки на рівні обміну вражень:

-           Чи сподобалась історія?

-           Що саме сподобалось?

-           Чому?

ІІІ етап – візуалізаційний.

-           А чи була у вас така ситуація, як у Вовчика?

-          Як ви вважаєте, яке правило має запам’ятати Вовченя та всі учні не лише Лісової школи, а й нашої.

-         А тепер уявімо, що:

          1. Вовчик був уважним учнем. Як би змінилась кінцівка казки? Щоб відчували герої?

         2. Білочка відмовилась підказувати. Як тоді б закінчувалась наша казка?

        

ІV етап – художньо-творчий.

- Діти, щойно ми з Вами придумали різні варіанти закінчення казки, в залежності від зміни ситуації та характеру героїв. Давайте об’єднаємось у трійки та спробуємо розіграти сценку з нашої казки.

V етап – заключно-рефлексивний

Рефлексія «Мені сьогодні …»

-           Поділитися своїми враженнями (чи цікаво було, що сподобалось, а що ні, і чому).